Новий голос Гуцульщини. Хто такий Jonych?

Це просто неймовірна історія, яка може бути перекладена на сторінки роману. І точно стане бестселером. Варта вона й цілої програми “Жди меня”: 42 роки брати-близнюки ніц не знали один про одного. Та знайшлись, дякуючи пісні та спільній любові до Карпат!

Це інтерв’ю з людиною, яка нещодавно увірвалась в український шоу-бізнес і медіапростір. Простий гуцульський музика, що підкорює серця слухачів чесними текстами та приємною душі мелодією. Впевнена більшість з вас вже чула пісні Jonycha. Час дізнатись, хто він такий та чому такий схожий на фронтмена “The Вйо” — Мирослава Кувалдіна.

Jonych, ти зявився, фактично нізвідки. Як так вийшло? Чому раніше про тебе ніхто не чув?

Ну як то ніхто не чув? То звісно шо тут на Закарпатті чули. Спитай у любого в Квасах, хто такий Джонич і тобі скажуть, шо Джонич — то душа усіх компаній і VIP клієнт всіх ресторанів.

В Рахівському районі мене добре знають. Та й взагалі на Закарпатті. Просто я скромна людина, живу як всі, невеличка господа в горбах, сильно не виділяюся, в очі не кидаюся (самі розумієте, тим хто живе на границі, особливого шуму здіймати не варто). Як то кажуть, гроші тишу поважають. Розумієте, про що я (підморгує).

Тобто музика — це хобі. А яке основне заняття?

Музика донедавна була хобі, але зараз дивлюся, що пісні людям подобаються, на радіо їх замовляють. Може і основним стане. Тому що до цього моменту основні заняття були, як у всіх — купи-продай, то тут, то там. Тут купив — там продав , там пройшов — тут перейшов, тим привіз — цим перевіз, тих підвіз — цьому безвіз. Ну, як усі на границі. От тєма з євробляхами недавно почалася для України. У нас тут вона завжди працювала. Ну й гріх не заробити, якщо можна заробити та не дурний.

Але зараз, надіюсь, тільки музика. Поняв, що без неї я ніяк. По-справжньому тільки музика мене і гріє.

А як все-таки вияснилося, що ти родич Мирослава Кувалдіна? Ви давно породичалися? Ти знав, що він твій брат?

Мені давно казали, що я схожий на того волосатого із The Вйо. Але я тому сильно не придавав уваги. Ну співає собі і хай співає, в мене й без того справ хватало. Але ось недавно, коли побачив його виступ на національному відборі Євробачення, я з ним одночасно біля телевізора сказав Фуууу” і тоді зрозумів, що є висока вирогідність того, що ми таки родичі. Я ж без батьків ріс, з бабцею. Так що толком і не знаю, хто там у мене родичі. Завжди думав, що цигани.

А потім мені показали цього негра. Але де ж його шукати? Листи писати дрібним почерком? В Київ, Хрещатик 26, до вострєбованія? В общем, ще кілька років тому вирогідність нашої зустрічі дорівнювала нуль цілих і нуль десятих. Шансів нуль. Але, з появою інтернету, соціальних мереж все це стало більш реальним. Ну, короче, знайшов я його через фейсбука, вислав декілька своїх пісень. Ну і думав на цьому кончиться. “Ми вам пєрєзвонім” і досвідос — знаєте, як воно часто буває. Аж раптом отримую повідомлення: Братуха, терміново приїзджай в Київ — буду тебе продюсувати”. А я йому – мені в Києві нема що робити. Якщо хочеш, приїжджай до нас в Кваси. У нас тут студія своя, всі умови. Свій мікроклімат. Ну і він приїхав та допоміг записати мені альбом. Я поставив друзякам — всім сподобалось. Ну й ось, власне, якось так. Тепер сподіваюсь, шо й всій Україні сподобається. Гастролі туди-сюди.

Джонич, чому ти вирішив зайнятися музикою? Це давно у тебе виник порив? Яка взагалі твоя музична біографія?

Музику я з дєтства любив. На всіх весіллях біля музикантів терся, за щастя було щось допомогти — чи бубни піднести, чи цимбали потримати, чи за закускою збігати. І коли вони настроювали звук, мені навіть дозволяли пару слів у мікрофон сказати. А на весіллі бувало, стану під колонкою і слухаю. І аж сльози від щастя та від гучності. Дуже мені то все подобалось. Ну і почав потроху дивитись, як вони пальці на гітару ставлять, повторювати, акорди замальвував, пісенники заводив і так сам, в принципі, навчився трохи бринькати (музична школа у нас же тільки в Рахові, а туди 30 км — не наїздишся). Але до нас в санаторій багато людей приїжджало різних. Серед них і музиканти. Ну ще на весільних музикантів дивився. Якось так вон і вийшло. А коли став трохи старшим, почав сам пісні придумувати. Ну як. Коли забував слова якоїсь відомої пісні — свої на ходу придумував. А потім і мелодії почав писати. Всякі смішні. А коли співав, то народу подобалось. Але згодом гроші треба було заробляти, то я музику на другий план відставив і зайнявся більш реальними справами, але пісні продовжував по тихеньку писати. Ну і написав їх штук 50 чи 100. Зрозуміло, що вони не всі бомбезні, є багато гички, але штук десять на альбом набралося. Деякі з моїх пісень The ВЙО співали, про Кваси, про Ципу — ципа то у нас так дівчат кличуть, а віднедавна ще і броварня з’явилася, в якій пиво гуцульске варят – воно теж Ципа називається.

До речі, над оформленням альбому працював дуже крутий художник з Франківска Петро Буяк. Він намалював цілу серію з однооким гуцулом і одну з цих робіт навіть вже встигли вкрасти. Це свідчить про рівень митця. 

У тебе така неоднозначна повязка на оці — це образ, типу Джек Горобець?

Та хотів би я аби це був образ. Ні, це все по дурі. Малим був шифер у ватру кидав. Але вже звик, все нормально. Зате тепер нас з Кувалдіним не перепутають. В усьому є позитивні моменти!

Яка в тебе родина (батьки, брати, сестри)?

До недавана, жив я сам, як у полі вітер, але, коли зустрів свого брата, з’ясувалосящо в мене велика родина, мати на Полтавщині, батько десь в Африці чи в Австралії. Але я до них їхати не поспішаю. Вони мені були потрібні коли я малим був, а зараз я шо — здоровий дядько. Сорок років якось жив без родини, ще сорок потерплю. Я маму ні в чому не звинувачую. Я розумію, що в Есесері одного чорного сина виростити — це вже подвиг, а двох я взагалі мовчу. Мабуть через це мене мама в Закарпаття до бабці і відправила. Але я ні разу про це не пошкодував.

Як ти дізнався (чи завжди знав) хто твій батько? Як тебе сприймали у селі? З ким ти дружив? Чим захоплювався в дитинстві? У школі ти клмплексував з приводу кольору шкіри? Чи навпаки був зіркою?

Та про батька дізнався з розповідей Мирослава. Він мені дав зсилки, як він в Африку їздив його шукав. З приводу кольору шкіри ніколи клопоту не мав. У нас на Закарпатті народу різного живе: і гуцули, і мадяри, і русини, і жиди, і цигани. Так що поява ще і негрів нікого сильно не здивувала. Тут усім по цимбалам твоя національність, головне що б людиною був. Вчиняв по-людськи. 

Просочилася інформація, що ти нещодавно перебував у місцях позбавлення волі? Це правда? За що? 

Два місяці в німецькій тюрьмі для нас то, як на курорті. Чотирьохразове харчування, рибні дні і шоколад з апельсинами на десерт. У нас тут в Україні у школах так не годують. А потрапив туди по глупості і, як і всі, абсолютно безпідставно. Що і довели мої адвокати.

Чому ти вирішив писати пісні? Чи бере участь брат у твоїй творчості?

Пісні пишу, бо не можу не писати.У мене так відбувається — сиджу, дивлюся телік. Там якісь новини і в мене відразу може пісня придуматься. Тут головне встигнути її записати. Ну, це, мабуть, як у всіх: закохався — пісня, посварився — пісня, народився — пісня, поховали — пісня)))

Чи є у тебе власна родина? Дружина, дівчина? Діти?

Ні, дружини покищо немає. Стутус у ФБ — в актівном пошуці. Дівчата бувають, дівчат я люблю, власне, як і вони мене. Про своїх дітей поки що не чув, але не буду здивованим, якщо десь тут бігають красунчики. Зрештою, своїх, я думаю, впізнаю.

Ти дебютував з своїм першим концертом (альбомом) у столиці. Чому саме Київ? Коли рідні краї, Ужгород?

Презентація нашої нової програми відбулася в Квасах, потім в Рахові, і ось нарешті у Києві (після Харкова і Миколаєва). Я хочу зруйнувати стереотип, що все найцікавіше в плані музики відбувається тільки в Києві. І якраз хочеться починати з невеличких міст і містечок, райцентрів, де люди ще не зажралися і щиро люблять музику. Я власне і пишу свої пісні не для столичних витончених хіпстерів — музичних критиків, а для звичайних людей, яких у нас в Україні більшість. 

Ти розмовляєш угорською? Які мови знаєш? Угороською ні, але розумію. З мов тільки українську. Ти цікавишся українською музикою? В 90-х слухав THE Вйо? А зараз кого слухаєш?

В 80-х я слухав Модерн Токінг і Ласковий Май, в 90-х Івана Поповича, в 2000-х Верку Сердючку. Ось це мої вчителі. Ну і народні пісні, звичайно, постійно слухав.

А взагалі, любиш слухати музику? Що в тебе в плеєрі зараз?

Музику люблю, але плеєра не маю. В тачці слухаю радіо.

А що взагалі улюблене?

Радіо П’ятниця))))

Ти цікавишся політикою? Вона має якийсь вплив на твоє життя? Щось зміниться у твоєму житті, якщо в Україні поборять корупцію?

Людина, яка в Україні дивиться телевізор, не може не цікавитися політикою.У нас же політики, як репери в Америці – основні шоу мени. Але вони трошки загралися в шоу-бізнес і забули, що вони на такій роботі, де не тільки треба блєстать в світлі софітів, а ще і роботу робити, власному надроду життя поліпшувати. Я все чекаю, хто ж з них згадає про це першим. 

Корупцію можна побороти за декілька років, якщо обирати президентів і депутатів не на 5 років а на 2 максимум, що б вони корупційні схеми не встигали налагоджувати і передавати послідовникам. А поки що , коли у них є 5 років на відверте пограбування країни і ми не можемо на них якось впливати – а ні відкликати, а ні імпічмент оголосити – якщо ми навіть і подолаємо цю корупцію, за 5 років вибудують наступні схеми. 

Всю системутреба змінювати. І краще це робити весело, з піснею!

 

Бесідувала: Jane Kuznetsova

Світлини: Valeria Shelihova

Спеціально для tsypa.beer

Jonych у Фейсбуці – https://www.facebook.com/JonJonych/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *