Підземні вівці, їх Дзвоники та Трущак

Від перших темних тіней, що від гір в ту ніч, коли сходилися зі всіх усюд, людям моторошно не було. Можливо, в той час навіть найтемніші та холодні яри поміж хребтів, населені різного роду живиною, робили перепочинок і вникали в дійство, смакуючи подією.

Блукаючи межи товарів та людей, нерідко можна було почути тонкий мелодійний дзвін. Звук так манив, що ноги самі несли до того місця, звідки лунали мелодії. Викувані та вилиті дзвоники, обпечені жаром на ватрі з дубів, а потім витримані на кілька років в землі, отримували силу, яка їх пов’язувала наче родинними зв’язками. Майстри техніку ремесла свого тримали в дуже строгому секреті і передавали лише по родині

Усі вівчарі в той час мали кожен свій дзвоник. А кожна його овечка з отари мала свій, носячи його на шиї або на вухах. Дзвоник вівчаря був за тональністю співзвучний із дзвоником пастви його. Лише в правильному положенні пальців рук вівчар міг здобути ту тональність, яка співпаде із вібрацією дзвоників його отари. І тоді отара йде за ним або розіб’ється та сховається. Залежно від ситуації. Відливалися ці дзвоники в теперішньому селі Жаб’є. Лиш там є на схилах гір така земля, яка наділяє щойно вилиті гарячі вироби потрібними тональностями.

Дзвоники для овець

Підземні вівці

Підземних овець Раківчаки на нічні Карпатські базари привозили раз в два роки. Збиті, різьблені із дуба скрині наповнювалися землею з тих полонин, де випасалися ці вівці. Налічувалося в Раківчака родині десь сім, може, вісім видів. Кожен вид випасався на різних глибинах. Користь від таких овець була не шерсть, не молоко, а лише для того їх утримували, щоб ті спушували землю під полонинами, щоб добре росли трави. Такі вівці мали здібність подрібнювати каміння. При перевезенні їх до базару тримали в скринях із землею для того, щоб ті не лякалися чужого середовища і вели себе спокійно. Єдина біда для вівчарів була, що вівці могли змовитися і втікати від свого власника. Відловити і зібрати їх в отару було дуже важко. Але способи були. Наприклад, брали коріння ялівця і відмочували його в меді, добавляючи туди різних настоянок, і закопували на велику глибину в землю, оточену скелями. Хоч би хотіли такі вівці свободи, та стриматись перед таким корінням не могли, і скупчувалися в кубло. Ображати овець не можна було, бо могли підкопати хату свого ґазди. А задобрити їх можна було лише ритмом танцю, тупаючи по землі ногами в правильній ході. Ті спільноти вівчарів, які розуміли то, часто танцювали імпровізовані танці, поєднані потім в одне ціле, і назвали його чомусь незрозумілим словом «аркан».

Підземні вівці

Як Трущак вівці шукав

На нічних Карпатських базарах різного люду приходило. Багато хто чекав зустрічі з Линдюковими родинами. Ті славились були як Великі Вівчарі та Великі Мисливці і постійно тішили всіх своїми ремеслами. Один був з Линдюкових такий, що відловлював по ночах роками загублених овець. Ходив по найглибших ярах і там, витягуючи коріння смерек, нещасних, які по кілька іноді тижнів блеяли сумно, шукаючи допомоги ззовні, збирав до своєї отари. Ті овечки свого часу губилися були і тинялися горами. Дичіли страшенно і потроху сходили з розуму. Якраз в такий час, коли майже притомна овечка була готова покидати назавжди світ Карпат, приходив Трущак і рятував нещасну. Молоко від такої вівці, котра переживала стрес, рятувало від овечого сказу, і Трущаку були раді всі вівчарі, котрі вночі приходили на ті полонини, де з усіх усюд збиралися різні інтересні люди. А врятовані вівці Трущаку вже служили як поміч в пошуках інших загублених, бо покидати свого рятувальника ті вже не хотіли.

Як Трущак вівці шукав

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *