Сліпців танець

Не любили бачити двох сліпців, котрі приходили серед ночі на нічні Карпатські базари. Завжди люди були невдоволені їхньою появою. Собі тихенько підходили, ставали біля отари чиєїсь, по блеянні овечок на слух, по дзвониках звуків собі шлях знаходили, та й зачинали танець і крутилися собі навколо, щось собі під ніс бормочучи і дзвониками в певний час легенько дзвонячи. А овечки собі блеяли і з радістю на то дивилися, а потім якась вибігала до них, як та кітка терлась біля ніг сліпців, а ті танець припиняли, і йшли геть, а вівця за ними. І ніхто не міг їх спинити, бо якби навіть вівчар силою вівцю свою тримав, то нічо б не помогло, бо в смутку би здохла була. Та й до сліпців заборонено було щось казати зле, бо ходили чутки, що то з тих перших вівчарів були, котрі після появи Божої вівці в кінці літа в одному з ярів не втримали себе дочитати молитов, не дивлячись в очі вівці, а глянули та й осліпли, а та десь пішла, прибилася до отари чиєїсь, от і шукають її ходять.

Сліпців танець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *