Линдюк Софійко

Софійко мав від народження добрий слух. Міг чути за багато кілометрів, що і де росте, і пахне, і навіть мовчить. Дуже любив ходити до лісу, сідати і слухати, як гудуть бджоли на сусідській горі. Полювати батько вчив, але нічого з того не вийшло. Софійко був таким добрим, що рука його не могла піднятися на живе, і тому старий Трущ Линдюк привчив сина слухати, де є дикі лісові бджоли, щоб знаходити і збирати мед. Як виріс Софійко, то став дуже відомим Бортником, і до нього одного дня прийшли семеро. Софійко аж зніяковів, бо до нього в хату зайшли Великі Вівчарі. Серед тих семи була одна жінка, яка сказала Софійкові, що хоче стати Медовою Сестрою і прийшли вони за медом. То була Марійка Гуслянка. Сестра Тараса Раківчака, Івана Гнія, що розводив бойові вівці, Тарасика Вівці Мої, Романа Іскри, Василька Груби і Любчика Крайня Коза. Софійко віддав їм сто шістдесят літрів меду, і то тільки на початок, бо Марійка мала їсти, пити і вмиватися ним. До самого ритуалу бальзамування Софійко не дожив, вже його жінка мед видавала Великим Вівчарям, а Софійко помер від кролячого сказу, як ходив на Лазещину…

Хоронили Софійка з почестями, бо Бортників дуже поважають. Канонізували його одразу. В сусідньому селі навіть є майстер, що іконописи робить, то він Софійкові першому ікону намалював. Тепер висить в Косівській церкві, а Марійка Гуслянка ще років десять має лежати в меді, бо так сказано було…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *